28 08 2008 - 15:22:26         Опубліковано admin        

ЧОТИРНАДЦЯТИЛІТНЯ МАМА

 Діти-спадщина Господня,
                                         Плід утроби-нагорода!
                                         (Псалом 127:3)

 Коли вона завагітніла, їй було 13 років. Йому на рік більше - 14. Жили по-сусідству. Вона - з мамою і молодшим братиком. Він - єдиний прийомний син у батьків. Дружили з дитинства, разом ходили до школи.

Cпочатку вона і не зрозуміла, що вагітна. Ніхто ніколи не розповідав їй про це. І взагалі, близькі вони були лише раз…Відчула, що щось не так в її організмі, хтось ще є - рухається, живе! Але нікому нічого не говорила.

Так сталося, що пішла на презентацію у «Дар життя». Консультант розповідала про життя дитини до народження. Дивилися фільм. Дівчина дізналася, що серце у дитинки починає битися вже на 18 день, у 10 тижнів сформовані пальчики на руках і ногах…Дитинка жива. ЇЇ життя розпочалося з моменту зачаття. Було цікаво і водночас боязно. Мимоволі почала думати про те дитя, яке росте всередині неї. Далі - пологи. Мама викликала “швидку”, але була впевнена, що це апендицит чи щось інше. Мама і не припускала, що її 14-тилітня донька, відмінниця, може бути вагітна. Весь вільний від занять час вона проводила вдома, поралась з мамою по господарству, допомагала на городі, читала…

Приїхали у лікарню: лікар сказав, що дівчині потрібно у пологове відділення. У мами шок, істерика. Дівчина родила здорового сина. Її мама  сказала, що вони відмовляються від дитини. Дівчина мовчала. Вона ще не усвідомлювала, що стала матір’ю. Їй принесли кормити дитину. Розповіли як, допомогли правильно покласти. А далі він сам, її син, почав активно прицмокувати. Вдивлялася в обличчя, шукала подібні риси. І ім’я придумала…

Мама дівчини поїхала додому. Пішла до сусідів розповісти про те, що вони теж стали бабусею і дідусем, а  він - їхній син - татом. Вони не захотіли й розмовляти, все заперечували - ніякі вони не родичі…Сина відправили на навчання в інше місто.
Були різні   варіанти - спочатку відмовлялись від дитини зовсім. Мамі хлопчика, самій ще дитині, треба вчитись. Матеріальне становище сім’ї важке, адже на утриманні мами двоє неповнолітніх дітей, а тепер ще й онук. Був і другий варіант - на декілька років, доки дівчина закінчить школу, віддати хлопчика у дитячий будинок.
Любов перемогла. Розуміння, матеріальна та духовна підтримка МБФ “Дар життя” зробили свою справу. Хлопчик залишився в сім’ї, оточений увагою і турботою. Скоро йому виповниться 5 років.

Його мама закінчила школу, здобула професію. Ніхто зараз і не уявляє, що цієї дитини могло б і не бути разом з ними. Обидві жінки дякують Богу за те, що дав їм розум, силу і витримку, а головне – допомогу “Дару життя”, який підтримав їх у скрутну хвилину.

Бог знає і бачить те, чого ми не знаємо і не бачимо. Як написано:
“Ще поки тебе вформував в утробі матерній,
Я пізнав був тебе,
І ще поки ти вийшов із нутра,
Тебе посвятив, дав тебе за пророка народам!”

         (Книга пророка Єремії 1:5)
отпавіть за допомогою email кому-небудь для друку