28 08 2008 - 15:24:16         Опубліковано admin        

Ще один дарунок

Сьогодні, як і завжди після Біблійних занять у нашому лайф-центрі, жінки залишились, щоб поспілкуватись за чашкою чаю та ще раз обговорити те, що пастор розказав їм на занятті. Діти граються під наглядом волонтера, тож їх мами можуть трохи відпочити. Тільки одну маленьку дівчинку не відпускають з рук – всі хочуть її потримати, попестити, поколисати. ЇЇ мама тільки рада такій допомозі, адже вона сама ростить чотирьох дітей. Сьогодні на Біблійні заняття прийшли дві нові дівчини – одна із них вагітна і не вирішила, що їй робити. Матір чотирьох дітей помічає, що дівчина розгублена і, щоб підтримати її, вирішує розказати свою історію:

«Зараз це неможливо уявити, але моєї маленької донечки могло і не бути! Коли я дізналась, що вагітна, а це було аж на 22 тижні, я була просто в шоці. Ситуація була жахлива – я сама із трьома дітьми,  всі ми живемо у маленькій однокімнатній квартирці, молодшому синочку тільки два з половиною роки, він переніс складну операцію. Лікар у жіночій консультації не мала сумнівів, що саме треба робити і відразу дала направлення на штучні пологи. Вона була впевнена, що і ця дитина, як і її братик,  має ваду серця, і краще, щоб вона взагалі не  народжувалася. Напівнепритомна я прийшла додому. Я дуже люблю своїх дітей. Пам’ятаю, як я плакала і молилась, щоб із синочком все було добре – а тоді теж навіть і рідні люди казали, що не має сенсу витрачати сили і гроші на хвору дитину, коли старшим, здоровим, нічого їсти. Батько моїх дітей не витримав злиднів і пішов від нас, ще коли мій син був маленький, і я розуміла, що ще одна дитина не буде для нього бажаною. Але, я, її мати, вже любила цю дитину не менше, ніж трьох вже народжених. Я розуміла, що самій мені буде важко вистояти і зробити правильний вибір, і тому молилась, щоб Господь послав мені допомогу. І тут я згадала про центр кризової вагітності – колись моя подруга, мати-одиначка, дала мені телефон „Дару життя”. Я подзвонила туди і вже наступного дня я отримала ту підтримку, якої я так просила у Бога – я дізналася про розвиток дитини в утробі матері, про те, що ненароджена дитинка вже є людиною, а вбити її – це скоїти страшний гріх! А головне, я почула про Божу Любов та Милість, про те, що Він любить мене і всіх моїх дітей. Вже зовсім по-іншому я спілкувалась їз лікарями – хоч вони і направляли мене на різні складні обстеження, я ні на хвилину не сумнівалась, що Господь зі мною, і все буде добре. І дійсно, переді мною відчинялись усі двері, і всі аналізи свідчили, що з дитинкою все гаразд. Я постійно спілкувалась із консультантами „Дару життя”, почала ходити на Біблійні заняття та у Церкву. Мені було нелегко – відверту розмову з рідними я все відкладала і відкладала. Моя маленька донечка ніби ховалась – ніхто не помічав, що я вагітна.  Я розуміла, що мій чоловік, хоч і не живе з нами разом, має право знати, що в нас буде четверта дитина. Але я була впевнена, що маю народити її – вона ніби дарунок від Господа. Пастор, сестри із Лютеранської Церкви підтримували мене, і тому немає нічого дивного в тому, що донечку ми охрестили саме у громаді УЛЦ і одна із прихожанок стала її хрещеною. Звичайно, наше життя не назвеш легким і безтурботним – діти дуже часто хворіють, іноді я просто не знаю, чим їх годувати, де знайти гроші їм на взуття та одяг, але я так безмежно вдячна Господу, що Він подарував мені моїх трьох донечок та синочка!»

Жінки сиділи і слухали це свідчення – багато хто не міг втримати сліз. Та дівчина, заради якої жінка і розповіла свою історію, теж плакала. Але, здавалось, що смутку у її очах стало менше і вона вже не боялася взяти на руки маленьку тендітну крихітку. Всі відчували, що саме зараз вона стоїть на роздоріжжі і має прийняти найважливіше рішення. Разом всі помолились і подякували Господу. Вже було пізно і мами із дітьми почали збиратись додому. Домовились зустрітись у наступний четвер на Біблійних заняттях – адже для багатьох цих жінок вже стало потребою  слухати Слово Боже і молитися одна за одну.
отпавіть за допомогою email кому-небудь для друку